«Збудуймо пам’яті негаснучий собор»

                                                                    Несла свій хрест мовчазно Україна
     Але  не стала в скруті на коліна,
     Хоча  й звірячий був над нею суд
                       М. Василенко
Пам’ять – н2-minескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року. 
Голодомор 1932-1933 років – страшна та водночас важлива сторінка, для кожного українця, адже мільйони людей, які загинули від голоду в ті роки, не можуть безслідно зникнути у часі. Про них пам’ятають їхні діти й онуки, всі, хто вижив у той страшний час. Крім того, 26 держав світу визнали голодомор актом геноциду проти українського народу. «Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…» Такою була спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.

Знають, про ті страшні часи і ліцеїсти. 22 листопада, напередодні Дня пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років, на лінійці «Збудуймо пам’яті негаснучий собор» вшанували полеглих хвилиною мовчання та закликали долучитись до всеукраїнської акції «Засвіти свічку». 23 листопада о 16:00 кожен охочий міг долучитися до вшанування загиблих співвітчизників, засвітивши свічку на підвіконні. Провели та активно долучились, здобувачі освіти і до акції «Колосок пам’яті», причепивши власноруч виготовлені колоски до одягу в знак пам’яті.
Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям.